Втеча дітей з батьківської домівки річ неприємна, але факт. Кожен з батьків вважає, що цього лиха з їхньою дитиною не трапитися. Дійсно, навіщо тікати, якщо у тебе все є – красиві іграшки, смачна їжа, гарні умови життя? Але за статистикою лише 30% дітей, які йдуть з дому, – діти з неблагополучних сімей, решта – через непорозуміння з батьками. Саме про останніх і піде мова.
Коли Наталя та Андрій розлучилися, Яні, їхній донечці, було всього п’ять років. Незабаром мама вдруге вийшла заміж і в новому шлюбі народила дитину. Спочатку Яна навіть раділа - їй завжди хотілося мати сестричку. Але з часом Наталія все більше віддалялася від старшої донечки, приділяючи всю увагу молодшій. І тоді дівчинка почала відчувати себе непотрібною. З дитячого садочка її тепер забирав тато, а мама і вітчим вечорами агукували над ліжечком сестри. Мабуть, Наталя вирішила, що донька вже доросла, а тому може сама про себе подбати. Одного разу в дитячому садочку Яна пішла зі своєю групою на прогулянку і не повернулася. А через кілька годин її знайшли у родичів…
Часто, розлучаючись, батьки створюють нові сім’ї і забувають про своїх загальних дітей. Мама народжує ще одного малюка і витрачає весь час лише на нього. А старші діти тікають, бо помилково відчувають непотрібність в новій сім’ї. Це у такий спосіб вони хочуть привернути до себе увагу. Такі втечі носять суто демонстративний характер: дитина йде в добре їй знайоме місце, бажаючи щоб там її знайшли і пожаліли.
Наприклад, батько восьмирічного Миколи мріяв, щоб його син став футболістом. Матуся ж спала і бачила сина піаністом. У той час обидва з батьків вважали, що дитина повинна розвиватися різнобічно. Тому, до спортивної секції та музичної школи додалися курси англійської мови та гурток малювання. Коли батьки своїм «вундеркіндом» хвалилися перед родичами та знайомими, Микола не мав часу навіть на те, щоб просто погуляти на вулиці. От і трапилося, що хлопчина, черговий раз пішовши до музичної школи, знайшовся тільки… через три дні на дачі.
Отож, матусі з татусями помиляються, думаючи, що кращим варіантом вирішення проблеми зайнятості їхніх дітей є проведення часу в секціях чи гуртках. От і виходить, що замість оточення вами своєї дитини увагою і турботою, ви доручаєте цю делікатну, особисту справу керівнику якогось гуртка.
Давайте зізнаємося чесно в тому, що ми, дорослі, самі не охоче ходили в дитинстві в секції, які обирали для нас батьки. Чому ж дитина повинна займитися тим, що їй не до вподоби?
Спробуйте довіритися своїй дитині! Надайте можливість синові або доньці просто погуляти з друзями або подивитися «тєліка». Часто дитина з благополучної сім’ї тікає, бо думає, що батьки розпоряджаються її часом на свій розсуд, не рахуючись із нею. Головне – враховувати інтереси і бажання дитини. «Ось він (чи вона) виросте і буде вирішувати все самостійно» - думка хибна.
Саме з таких міркувань тікають діти 11-14 років, коли починається дорослішання, а з ним – сварки з батьками. Діти тікають від звичної нудьги, постійної опіки, адже хочуть різкої зміни обставин, незвичайних вражень. Вони мріють про далекі мандрівки, полюбляють пригодницькі фільми… А тому, дитина шукає таких людей, які могли б її підтримати, зрозуміти або приголубити. Найчастіше в таких випадках підлітки шукають кращого, «романтичного», життя по двоє-троє.
Як давно ви ходили з дитиною в кіно або парк розваг, їздили кудись відпочивати? І зовсім не потрібно вести себе, як квочка з курчатами: контролювати кожен крок сина чи доньки. Ваша дитина вступає в пору дорослішання, коли їй час проявити самостійність. І, до речі, прогулянка з друзями, турпохід (у супроводі старших) цілком може запобігти несподіваній втечі дитини з домівки в пошуках гострих відчуттів.
Кілька зауважень щодо «профілактичних покарань». Якщо ви так чините, то знайте: ваша дитина рано чи пізно проявить протест – втече з під вашого даху. Такі діти ніколи не повертаються самі. І перед тим, як «покарати» дитячу свідомість, - спробуйте поговорити з нею, поспілкуватися, з’ясувати причину вчинка.
Будьте справедливі до дитини, піклуйтеся про неї, намагайтеся вирішити її проблеми і тоді у неї не буде потреби бігти.
Богдана Оробець |