|
Як завжди перед виборами коростенці починають активніше обговорювати не лише благоустрій міста, але й роботу крупних міських підприємств. І в таких розмовах хтось обов’язково починає згадувати, якими великими були Фарзавод та Хіммаш. Але давайте згадаємо, в які часи і за які кошти вони з’явилися. Це були часи планової економіки, коли гроші на будівництво якщо вже й виділялися, то щедро. А збут продукції був гарантований тією ж плановою економікою.
Коли розвалився Радянський Союз практично одразу, через три-чотири роки почала занепадати Жовтнева кузня. Хіммашу вдалося вижити. З набагато меншими обертами, але він все-таки працює. Зменшення обертів великих заводів доволі закономірне явище для всієї світової економіки. Зараз настала ера малих і середніх підприємств, бо тепер один робітник завдяки автоматизації може зробити в десятки разів більше, ніж його колега двадцять років тому. Так що навряд чи коростенцям варто сподіватися, що на Хіммаші працюватиме стільки ж людей, скільки там працювало на початку 90-х. Але те, що завод пережив кризу і житиме – це очевидно.
А от Фарзавод не вижив. І не розвал Союзу в цьому винен. Фарфоровому заводу дуже допомагала тодішня мода: кожна сім’я старалася мати сервант забитий сервізами. Така мода була по всьому світу й багато нашого фарфору йшло за кордон. Близько 10 років тому почала різко мінятися мода на облаштування осель. Квартири і багатіїв, і бідняків стали простішими, зникли серванти з виставками посуду, яким майже ніхто ніколи не користувався, і по всьому світу почали закриватися фарфорові заводи. А також заводи по виробництву кришталевих, майолікових, фаянсових прикрас. Падіння виробництва і банкрутства таких заводів продовжуються й досі. Наприклад, у доволі небідній Чехії закрилося всі 20 фарзаводів з 20 колись існуючих. У нас в Україні працював 21 завод, не лишилося жодного. Закрився навіть найвідоміший у світі Веджвудський фарфоровий завод у Англії.
Але коростенці як завжди не сиділи склавши руки. Зрозумівши, що великі неповороткі заводи-динозаври вимирають, або зменшуються в кілька разів, коростенці почали створювати нові заводи. Так зявилися: «Ельфа» (косметика), «Інтертайл» (керамічна плитка), «Трубосталь» (металовироби), «Елізіум-пласт» (вироби з пластмаси), «Колві» (енергозберігаючі котли), досить успішно працює кілька підприємств з переробки граніту, незабаром почне працювати завод МДФ.
Не тільки наші коростенці їхали на захід заробляти гроші, але й до нас приїжджали італійці, турки, німці. Ставили нам суперсучасне обладнання, налагоджували технології. І вже тепер приріст робочих місць перекрив те, що Коростень втратив на закритті Фарфорового. А по грошам картина ще краща. Істотно зросли відрахування до місцевого бюджету, пенсійного фонду.
Старіння, занепад і закриття заводів явище природне. Як і все в нашому житті. Щось вмирає, щось народжується. Головне в іншому. Коростень зумів заманити до себе вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Зокрема, для цього був створений Корстенський індустріальний парк. Де, крім новозбудованого заводу МДФ, вже зроблено головне: прокладено дороги, комунікації, підведено електроенергію, оформлені всі необхідні документи. Приходь, будуй і працюй. Тож є впевненість, що новостворені підприємства будуть розвиватись, а нові – будуватись.
Петро Дідкивський |