Joomla Sport Template

Право неповнолітніх на

приватизацію земельної ділянки

Відповідно до статті 32 Цивільного кодексу України неповнолітня особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років вчиняє правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

У разі заперечення того з батьків, з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки і піклування.

Малолітня особа (до чотирнадцяти років) вчинити правочин не може. За неї правочин вчиняється батьками (усиновлювачами) або опікунами.

Таким чином, малолітня і неповнолітня особи мають право приватизувати земельну ділянку під об'єктом нерухомості, який вони мають у власності. Від імені малолітньої особи заяву подають батьки, неповнолітній особі батьки дають згоду на приватизацію, яка посвідчена нотаріусом.

Співвідношення понять «Категорія земель» і «Цільове призначення земель»

Статтею 18 Земельного кодексу України запроваджено класифікацію земель на категорії, а критерієм взято основне цільове призначення землі.

Під цільовим призначенням землі слід розуміти можливість здійснювати певну сукупність видів діяльності, спрямованих на досягнення спільної мети, яка, як правило, відображається у назві певної категорії землі. Оскільки статтею 19 Земельного кодексу передбачено вичерпний перелік категорії земель, необхідно виходити з наступного:

– по-перше, поняття «категорія земель» формується за рахунок визначення найважливішого виду діяльності, якою можна буде займатися на певній земельній ділянці. Проте це не виключає й інші види діяльності за умови, що вони не передбачені іншою категорією земель (наприклад, статті 38, 43, 47, 50, 53, 55, 58, 65 Земельного кодексу України дають орієнтований перелік видів діяльності, які належать до тієї чи іншої категорії земель);

– по-друге, поняття «цільове призначення земель» та «категорія земель» не є тотожними, оскільки вони не є однорідними поняттями (перше поняття слугує критерієм визначення другого);

– по-третє, в частинах другій та третій статті 20 Земельного кодексу України зазначається порядок зміни цільового призначення земель. Однак у такому разі законодавець мав на увазі зміну основного цільового призначення земель і як наслідок – необхідність віднесення певної земельної ділянки до іншої категорії земель. Саме тому в статті 21 Земельного кодексу України й передбачено жорсткі санкції за порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення.

Враховуючи вищевикладене, потрібно розрізняти у чинному земельному законодавстві поняття «категорія земель», «основне цільове призначення земель» і «цільове призначення земель». «Цільове призначення земель» у контексті статей 20 та 21 Земельного кодексу України слід ототожнювати з поняттям «основне цільове призначення земель», а правовим наслідком у такому разі буде необхідність зміни «категорії земель».

Помічник прокурора м. Коростень

Людмила Леонідівна Палій