Joomla Sport Template

 9-го листопада Україна відмічає день мови та писемності.

Країна та її народ існують доти, доки існує їх мова. І це не лише пусті фрази, а  реалії життя. Сумна статистика ЮНЕСКО говорить, що кожного тижня у світі зникає одна мова. Разом з нею в історію іде й народ – носій цієї мови. За невтішним прогнозом лінгвістів, через 25 років від нині існуючих «живих» мов залишиться тільки десята частина.

Сьогодні ведеться багато суперечок стосовно використання української та російської мов у нашій державі. Це питання завжди фігурує в передвиборчих кампаніях, є предметом суперечок під час прийняття законів про державну мову. Рідше це питання порушують прості громадяни країни. Сьогодні вони мають багато інших проблем, від вирішення яких залежить їх життя та добробут. Та все ж таки мовне питання турбує українців. Чому ж склалася ситуація двомовності в нашій державі?

Україна пройшла довгий шлях боротьби за свою незалежність. Нову історію українського народу розповідають нам та нашим дітям. Про неї сьогодні написано багато книжок, проведено історичних досліджень. Сучасна інтерпретація історії відмінна від  тієї, яку вивчали в радянській школі і яку пам’ятає старше покоління.

Сьоме листопада – це день, коли більшовики захопили владу в Царській Росії. Ця подія мала неабиякий вплив на долю України та її мову. Ще не так давно цей день святкували в Україні, яка була у складі СРСР. Це було свято річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Сьогодні нове покоління, на щастя, не знає такого свята. Саме з радянською владою пов’язані такі слова як геноцид, етноцид, лінгвоцид. Лінгвоцид (мововбивство) – це свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу – народності, нації. Лінгвоцид мав неабияке місце в тоталітарному соціалістичному суспільстві. Починаючи з 30-х років закріплюється тенденція до усунення національних мов із суспільного вжитку на всьому геополітичному просторі СРСР. Проводиться тотальна русифікація всіх народів. Для виправдання політики русифікації була розроблена відповідна ідеологія, яка пропагувала «язык межнационального общения», що одночасно є «языком мира и дружбы», головною ознакою якого є спільна мова, російська. Згідно ідеології комунізму немає націй , а є тільки російськомовний «советский народ». Російська мова насильно вводилася в навчальних закладах усіх республік, навіть у дитячих садках.  Вивчаючи історію України в тяжкі для неї комуністичні часи дуже співчуваєш тим, хто жив тоді і намагався зберегти традиції, мову своїх батьків. Багато хто з них поплатився за це своїм життям. Це була велика кількість активних осіб, зокрема меценатів, митців, науковців, інтелігенції, які відкрито ставали на захист української культури, відмовлялися змінювати свої патріотичні переконання. Сьогодні шокують такі історичні факти, як, наприклад, розстріл кобзарів. Це була найжорстокіша акція взимку 1934-1935 р., коли кобзарів усієї України (337 майстрів) зібрали в Харкові начебто з нагоди кобзарського з'їзду, а потім 239 з них розстріляли за Харковом біля Холодної гори, а решту відправили до Москви, звідти – в Сибір. Є дані про те, що було репресовано майже 500 українських літераторів, які активно працювали в 20-30-х рр. За іншими підрахунками, з 259 українських письменників, що друкувалися у 1930 p., після 1938 р. продовжували працювати лише 36. З усіх інших власною смертю померли тільки семеро. Репресії не припинялися й під час війни.

Політика русифікації тривала аж до часів, коли Україна стала незалежною державою. Думка про те, що російська мова є рідною для багатьох українців неправдива. Російська мова була силоміць насаджена на теренах України. Метою таких дій було знищення національної свідомості українців. А таким народом легше керувати й маніпулювати.

Сьогодні знову порушується мовне питання та ведуться суперечки стосовно єдиної державної мови. Ця стаття не проти російської мови, а на захист української, мови самостійної держави, мови, якою розмовляли наші дідусі та бабусі, мови, за яку віддали життя багато видатних  людей. Сьогодні ми маємо два покоління зі скаліченою мовою-суржиком, яке не знає досконало насадженої російської мови і не вміє говорити українською. На щастя, державна мова поступово відроджується. Нині серед молоді  модно розмовляти українською мовою. Зі знанням рідної мови, культури і історії підвищується рівень  національної свідомість сучасних українців. Нас не  поважатимуть доти, доки ми самі не навчимося поважати свою країну, свою мову і самих себе. Згідно з останнім переписом населення, чисельність представників української нації становить 78% населення України. Отже, ці 78 % мають розуміти державну мову та спілкуватися нею. Від кожного українця особисто залежить, чи будуть вважати українську мову «сільською», чи вона стане мовою усіх українців незалежно від їх статусу. Ми хочемо, щоб  наші діти були грамотними та розумними, а для цього їм, щонайменше, треба вільно володіти рідною мовою.

Звичайно, ми живемо в часи глобалізації і потрібно знати ще декілька мов, наприклад: російську, англійську та одну з європейських мов. Але на початку навчімося поважати себе і свою націю. Можливо це допоможе нашій країні стати багатою та розвиненою і тоді в інших країнах захочуть вивчити українську мову.

ПГ