Joomla Sport Template

Дитині для повного і гармонійного розвитку необхідно зростати в сім’ї, в атмосфері щастя, любові та розуміння. Цю просту істину знає кожен, як і те, що не повинно бути одиноких і обділених долею дітей. Та, на  жаль, вони є.

На сьогоднішній день в Україні, крім усиновлення/удочеріння, опіка та піклування, поширились нові форми сімейного виховання дітей - прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу.

У Коростені перші два будинки сімейного типу, було створено у 2007 році. Дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя (або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі), яка бере на виховання та спільне проживання не менше як 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У такій сім,ї може виховуватися не більше 15 дітей. Крім цього, створеному дитячому будинку сімейного типу надається житлова площа.

Наразі у місті є чотири будинки сімейного типу: сім’я Волківських – 7 дітей, сім’я Мойсеєнко-Гончар – 8 дітей, сім’я Малиновських – 8 дітей, сім’я Висоцьких – 8 дітей.  Дві сім’ї є кандидатами.

Також у Коростені є дві прийомні сім’ї - Казакових та Рябушенко Світлана Михайлівна.

Прийомна сім’я – та, що добровільно на власну житлову площу взяла із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання.

У прийомних сім’ях та будинках сімейного типу, за дитиною зберігається статус дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування. Тому вона має право на користування усіма відповідними пільгами. Держава забезпечує всебічну підтримку: щомісячну грошову допомогу на утримання дітей (2000 грн. на одну дитину), грошову винагороду батькам та соціальне супроводження цих сімей.

На території  Коростенського району є шість прийомних родин: сім’я Бойко (дівчинка, 2003 р.н.), с. Зубівщина, сім’я Кособокових (хлопчик, 1998 р.н., дівчинка, 2001 р.н.), с. Калинівка, сім’я Іванових (дівчинка, 2000 р.н.), с. Зубівщина, сім’я Олех (хлопчик, 2004 р.н.), с. Мирний, сім’я Стужук (хлопчик, 2004 р.н.), с. Струмок., сім’я Севрук (хлопчик, 2007 р.н.), с. Старики.

«Якщо порівнювати з усиновленням, - повідомляє спеціаліст служби у справах дітей Коростенського міськвиконкому Єфремова Олена Юріївна, -  то різниця в тому, що при усиновленні/удочерінні дитина вже вважається батьківською: рішенням суду батьки мають право змінювати дату народження дитини, ім’я, прізвище та по-батькові, т.д. Факт і подробиці усиновлення є конфіденціальною інформацією. У прийомній сім’ї або в будинку сімейного типу діти виховуються лише до 18 років. Вони знають своїх рідних, можуть вільно з ними спілкуватися. Факт прийому і виховання дитини є відкритими. При усиновленні, грошова допомога виплачується лише відразу, після оформлення усіх необхідних документів, коли дитина вже вважається усиновленою. У прийомних сім’ях та будинках сімейного типу грошова допомога виплачується щомісячно».

Обов’язковою умовою функціонування прийомної сім,ї або дитячого будинку сімейного типу є соціальне супроводження родини центрами соціальних служб для сім,ї, дітей та молоді.

У нас була можливість поспілкуватися з  Мойсеєнко-Гончар Ольгою Миколаївною, мамою восьми прийомних діток.

- Скажіть, будь ласка, як виникла ідея створення будинку сімейного типу?

- На той час (2007 рік), я працювала психологом у реабілітаційному центрі «Віра, Надія, Любов». Там зустріла Наталку, Марину і Миколку.  Дуже полюбила їх, прив’язалася. Це перші дітки, яких ми з чоловіком взяли до себе.  Вони тоді були ще маленькими – 3, 4 і 5 років. У той час, будинки сімейного типу по Україні існували, але в Коростені  це було новим. Соціальні служби знали, що я хочу забрати цих діток до себе, тому запропонували мені створити дитячий будинок сімейного типу. Потім до нашої родини приєдналися Андрій (привезла його з інтернату з Кобилина) та Микола (10 років). У червні цього року я стала багатшою ще на трьох дітей: Катя, Світланка та Артем.

- Які виникали труднощі?

- Їх було дуже багато. Це, насамперед, тому, що у Коростені подібний заклад створювався вперше. Багато було незрозумілого і невідомого. Наприклад, не знали спочатку як вирішити з житлом. Тому перші два роки мені прийшлось дітей просто водити до дому.  Багато проблем було з оформлення документів. Але ще раз наголошую, це все тому, що все тільки починалося і було для всіх новим. Спочатку ми жили у мікрорайоні Пашини. Пізніше, нам та родині Малиновських було виділене приміщення колишньої школи  у районі Чигирі. Власними силами, з допомогою соціальних служб, норвезьких та шведських «спонсорів», ми зробили ремонт, обладнали своє сімейне «гніздечко». Вклад іноземців у забезпечення комфорту нашої сім’ї дуже великий, за що ми їм щиро вдячні.

- А скільки у Вас рідних дітей. Які стосунки у них склалися з прийомними братами та сестрами?

-  Двоє – син і донька. Зараз вони вже дорослі, мають свої сім’ї і живуть окремо. Спочатку, коли я взяла до себе перших діток, то вони мені дуже допомагали. Донька Марина водила їх до школи, дівчаткам хвостики заплітала. Вона для них стала старшою сестричкою.  І син з дітьми добре ладнає. Вони з нетерпінням чекають його приїзду.

-  Скільки років найменшій дитині і найстаршій?

-  Меншенькій – вісім, а найстаршій – сімнадцять.

-  Допомагають Вам діти по господарству? Чи розділені у них між собою обов’язки?

- Звичайно! Вони мені допомагають в усьому: і прибирають, і воду носять і т.п.  Хлопці пораються по господарству. Дітки самі придумали собі список чергувань на кухні. Вони у мене такі розумниці – кожен за собою миє посуд, у кімнатах прибирають самі. Також вигадали ще одну фішку – тягнуть папірці, де на кожному написано обов’язки, які потрібно виконати: чи підлогу помити, чи підмести і т.д.

Старші дівчатка допомагають робити домашні завдання молодшим братикам і сестричкам.

- А до якої школи ходять діти?

- П’ятеро ходять у ЗОШ №5, а інші троє – у ЗОШ №1. Звичайно, це не без труднощів, бо, наприклад, у Пашини в школу діти добираються двома маршрутками. Повертаються так само, десь о 16 годині. Звичайно ж, їх можна перевести у ЗОШ №8, але щось не хочеться. Адже дітям подобається навчатися в їхніх школах, там є друзі, тому у цьому плані поки що все влаштовує. У деякій мірі не задоволені навчання у ЗОШ №1, але будемо це вирішувати.

- Чи плануєте взяти на виховання ще дітей?

- Плануємо, але не в цьому році. Думаю, може ще хлопчиків візьмемо. У нас велика житлова площа – потрібно взяти на виховання ще двох діток. Та й бажання, звичайно ж, є.

Для того, щоб взяти на виховання дитину (не плутайте з усиновленням), головне – мати велике бажання та розраховувати свої сили. Потім – зібрати пакет документів: написати заяву від подружжя; пред’явити довідку про доходи за останні шість місяців; документ, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням; довідка про проходження курсу навчання з виховання дітей-сиріт та дітей; позбавлених батьківського піклування; рекомендація центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді щодо включення кандидатів до єдиного банку даних, копія паспорта; копія паспорта; висновок про стан здоров’я заявників; довідка від нарколога та психіатра; довідка про наявність чи відсутність судимості, т.п.

Коли прийомна дитина переступить поріг вашого дому, це буде її перший крок у нове життя з вами, прийомними батьками. І саме ви навчити цю дитину більше усміхатися і любити людей. І ваш вчинок зробить цей світ добрішим…

ПГ