Joomla Sport Template

Саме ці слова з Біблії мають бути взірцем для благодійності, про яку так багато говорять останнім часом. Телебачення, радіо та газети заповнені проймаючими репортажами про благодійні акції з гучними назвами та великими цифрами. Але стає дуже сумно, що все частіше в нашому суспільстві благодійність використовується різного роду політиками та посадовцями як засіб підправити свій перекошений імідж або просто для досягнення банальної популярності. Сумно, що за відсутності або неповороткості державної політики підтримки дитячих установ чи установ охорони здоров’я, ми в змозі вижити тільки, дякуючи актам благодійності, коли, в більшості випадків, за ті самі державні кошти або за гроші, здобуті через нікому незрозумілі схеми, купується та доставляється допомога, вже представлена як допомога від тієї чи іншої особи чи організації. Дуже рідко чи взагалі ніколи ми не чуємо про справжніх благодійників, які тихенько роблять свою справу, керуючись найвищою ціллю, яка не приносить матеріального збагачення чи мінливої популярності, але приносить багатство душі та величезне задоволення, роблячи наше життя повноцінним.

Прикладом істинної благодійності можуть бути міжнародні гуманітарні місії, які працюють в нашому місті вже багато років. Про одну з таких місій, а саме норвезьку благодійну місію Віра-Надія-Любов і піде зараз мова. Багато коростенців чули про північних благодійників та є свідками їх добрих справ. Говорячи взагалі про норвезький народ, можна сказати, що саме благочинність є його притаманною рисою.

Народ, який пережив злидні, тяжкі воєнні та післявоєнні роки, який свого часу самотримував гуманітарну допомогу, завжди відгукується на біль іншого народу. Мабуть, немає іншої нації в світі, яка б, маючи таку кількість населення (біля п’яти мільйонів), так багато допомагала на всіх континентах земної кулі. В країні існують тисячі благодійних місій, різноманітних фондів та організацій, метою яких є просто допомогти тим, хто потребує допомоги.

Саме і керуючись цією ціллю, в 1995 році Бейнтом Хансоном була заснована місія «Віра-Надія-Любов». Пояснюючи назву місії, її засновник часто наголошує, що саме через нашу любов до ближнього, ми хочемо повернути людям віру та надію на краще майбутнє. І ось уже десять років разом з церквою християн віри євангельської (п’ятидесятників) місія займається цією благородною справою.

Підтримка багатьох церков в Житомирській області та в Україні та їх благодійної діяльності, підтримка Біблійного коледжу є одним з основних напрямків діяльності місії. «Чому саме церков?» - запитаєте ви. Тому що церква, одночасно з її головним завданням – приводити людей до Бога, вважає за свій обов’язок піклуватися про душу та тіло ближнього. Важко навіть уявити, скільки тон гуманітарних вантажів було розвантажено та розподілено на протязі останніх десяти років членами церкви, які, керуючись саме почуттями любові до ближнього, долаючи перешкоди української бюрократії та відвертої безглуздості деяких українських законів, доносять цю допомогу людям.

В Норвегії до складу місії входять люди різних вірувань та уподобань, що є гарним прикладом того, що віруючі різних деномінацій та й, взагалі, люди, які рахують себе невіруючими, можуть працювати разом, маючи за ціль допомогти ближньому.

Членами місії там себе вважають школярі та, навіть, малята дитячих садків, які разом з батьками збирають речі та гроші, щоб допомогти незнайомим та таким далеким українським безпритульним дітям. Вже багато років в норвезьких школах існує традиція проведення в рамках Організації Об’єднаних Націй «Дня продуктивної праці», чи як це називається там в Норвегії «Операція одного дня». В цей день дітям дозволено не ходити до школи, але протягом дня вони мають якось заробити гроші, використовуючи свою винахідливість. Хтось миє чи заправляє машини, хтось доглядає за немовлятами чи допомагає стареньким сусідам зробити важку працю, а дехто просто домовляється з батьками вдома та виконує якусь неприємну роботу, яку сім’я відкладає уже місяцями. Дізнавшись про причину такого бажання заробити гроші, дорослі щедро платять дітям за виконану роботу. Наступного дня всі приносять зароблені гроші до школи, і учнівський комітет, без участі вчителів, вирішує на який проект надіслати їх. Треба сказати, що середня за розміром школа в Норвегії може заробити таким чином до 8 тисяч доларів і це за один день продуктивної праці. Тільки в місті Коростень за гроші саме норвезьких дітей було придбано комп’ютерні класи в школах № 11, 4, 5, була придбана та відремонтована будівля реабілітаційного центру, відремонтований дитячий притулок та обладнані туалети в школі № 4 та було зроблено багато інших добрих справ.

І ось знову через тиждень к нам приїдуть норвезькі діти-благодійники вишукувати те, в чому їх допомога буде конче потрібна українським дітям, заповнюючи тим самим прогалини української державної політики. Саме, дякуючи праці школярів м. Егерсунд, місія Віра-Надія-Любов підтримує цілу систему реабілітації безпритульних дітей в місті Києві.

Членами місії себе вважають і люди похилого віку, які також хочуть чимось допомогти. Мабуть, ніколи не забудеться, як одного разу нам показували будинок для людей похилого віку в м. Кнарвік. (До речі, норвежці пишаються будинками такого типу та завжди показують їх іноземним туристам з гордістю.) Там нам представили найстаршого працівника місії - стареньку бабусю на ім’я Ольга, яка сиділа в своїй кімнатці та зосереджено в’язала, обкладена масою пряжі. На столі перед нею стояла фотографія дівчинки з коростенського дитячого притулку Олени Станіславівни Барсук. Нам пояснили, що Ользі вже далеко за 90 років, і що вона дуже рідко залишає кімнату, проводячи весь свій день в роботі. Перемовившись з нами декількома словами, вона вибачилась, що їй треба продовжувати в’язати теплі панчохи для українських дітей. Таких бабусь, як Ольга, які хочуть встигнути зробити щось корисне для інших, дуже багато в Норвегії.

Зараз є дуже популярним в Норвегії, коли за бажанням ювіляра, замість подарунків та квітів в ювілейні дні народження передавати гроші місії для добрих справ в Україні. Саме, дякуючи таким невідомим добродійникам, два дитячі відділення міської лікарні отримали в подарунок 120 комплектів закупленої в Україні дитячої постелі найвищого ґатунку. І це лише один, найсвіжіший, приклад з маси таких справ. Більше того, багато родин в Норвегії, які втратили близьку людину, просять людей замість квітів та вінків під час поховання (що складає велику суму в Норвегії) передати гроші місії на той чи інший проект. Треба зауважити, що мова у вищезгаданих випадках не йде про норвежців-багачів, які мають або можуть дозволити собі усе в житті, а про середній клас норвежців, який просто живе іншими мірками та цінностями.

Місія Віра-Надія-Любов має свою вантажівку, яка біля тридцяти разів на рік курсує між Норвегією та Україною, доставляючи гуманітарні вантажі. Мало хто знає, що шофери цієї машини – зовсім не професійні водії, а звичайні норвежці, які, маючи відповідні права водія, беруть відпустку за власний рахунок та долають тисячі кілометрів доріг, терпляче переносячи неповороткість та жахливий формалізм прикордонних переходів (треба мінімум 10 годин, щоб перетнути польсько-український кордон), щоб довезти цей вантаж турботи та любові норвезького народу в Україну, не отримуючи за цю нелегку подорож ні копійки. Тільки справжнє бажання допомогти керує вчинками цих людей. Можливо, знаючи про те, як крихтами, з великою любов’ю та теплом збирається ця допомога в Норвегії, як важко вона доставляється сюди, наші співвітчизники не називали б її цим образливим словом «гуманітарна», чи ще більш диким словом «гумка». Чи, можливо, ми на стільки звикли до благодійних вчинків, що просто не цінуємо, не помічаємо їх. Дуже небезпечно звикати до благодійності, ставити благодійність за правило, розраховувати на неї.

Так, українськими безпритульними дітьми має опікуватись українська держава, ми з вами, а не гості з закордону. Неможна покладати відповідальність за те, як нагодувати та вдягнути наших дітей, на громадян такої далекої від нас країни Норвегії. Щось не так в нашому суспільстві, якщо ми вже протягом 10 років отримуємо гуманітарну допомогу, а потреба в ній не зменшується.

Задача та бажання благодійної місії Віра-Надія-Любов полягає в тому, щоб дати поштовх, розпочати хорошу, потрібну справу. А потім саме нам, українцям, коростенцям, треба продовжувати, розвивати цю справу, знаходячи підтримку та розуміння нашої держави.

Це має бути нашим завданням - перетворити благодійний вчинок закордонних друзів в джерело добробуту для нашого народу.

Сергій Ковальчук, координатор

норвезької благодійної місії «Віра-Надія-Любов»

та шведської місії «Вінден» в Україні, перекладач.